Моя улюблена страва

Мабуть, якщо говорити про мої улюблені салати, то одним з перших на думку спадає вінегрет. Цей салат з красивою французькою назвою нерідко з'являвся на нашому столі ще тоді, коли я була маленькою дівчинкою і зовсім не цікавилася кулінарією. Пройшли роки, але моя мама так само часто балує їм домочадців. Напевно, якби свого часу саме мама не прищепила мені любов до деяких страв, вони могли б так і не з'явитися тепер уже в моєму власному меню. Але, на щастя, все склалося вдало, а тому сьогодні я вважаю своєю улюбленою стравою саме вінегрет.Варто відзначити, що, всупереч поширеній думці, цей салат зовсім не є старовинним російським блюдом, і придуманий він був відносно недавно. Однак і тут існує кілька версій. За однією з них, вперше вінегрет був поданий ще Катерині Великій, яка, ледь спробувавши цю холодну страву, вигукнула: «Фі, ще й не грітий!». Так і народилася, а пізніше вже і закріпилася його назва.Однак історики говорять про те, що походить назва вінегрету все-таки з французької мови, де «vinaigre» - це винний оцет або дуже кисле вино, а «vinaigrette» - салатна заправка, до складу якої обов'язково входять оцет і рослинне масло. Щоб приготувати цю заправку, сіль і перець розчиняють у винному оцті (як варіант можна використовувати сік лимона або лайма), після чого вводять рослинне масло і збивають до отримання емульсії. Після цього, за бажанням, додають петрушку, зелену цибулю, кріп, каперси, естрагон, кервель, ріпчасту цибулю, цибулю-шалот. Стабілізують заправку гірчицею або звареним круто яєчним жовтком.Як видно з наведеного вище рецепта, в сучасному салаті вінегрет від цієї заправки залишилася хіба що французька назва. Рідкісна господиня готуватиме її за всіма правилами – зазвичай справа обмежується сумішшю рослинного масла з оцтом, а то й зовсім одним тільки маслом. Але повернемося до нашого салату.Вікіпедія говорить нам про те, що «Вінегрет» - це популярний в Україні та інших країнах колишнього СРСР салат з відварних буряків, картоплі, моркви, а також солоних огірків і зеленої або ріпчастої цибулі та квашеної капусти. А народилося це блюдо на імператорській кухні Олександра I, де колись працював відомий французький кухар Антуан Карем. Спостерігаючи за роботою російських кухарів, які готували невідомий йому салат, і побачивши, що його заправляють оцтом, Антуан вигукнув: «Vinaigre?» («Оцет?»). На що кухарі, вирішивши, що француз вимовив назву страви, ствердно закивали головою: «Вінегрет, вінегрет». Так і з'явився в царському меню незвичайний салат, який незабаром знайшов широку популярність і дуже полюбився простому народу, так і виникла назва моєї улюбленої страви.

Поняття смак в культурі різних народів

Вираз «Про смаки і кольори не сперечаються» (варіант: «На смак і колір товаришів немає»), відоме в багатьох мовах, прекрасно ілюструє розуміння людьми нечіткості і розпливчастості описів смаку, слабку диференціацію основних понять, величезні відмінності в чуттєвому сприйнятті у різних народів, і навіть у різних людей, в межах одного етносу.

Кількість типів незалежних рецепторів смаку в даний час точно не встановлено. 4 "основних" смаку - соціокультурний архаїзм європейської культури, 5 основних смаків - культури держав Південно-Східної Азії.

Можна очікувати, що інтенсивний розвиток сучасної науки скоро дозволить визначити специфічні характеристики та механізми роботи смакових рецепторів, а число визнаних «базових» смаків буде тільки збільшуватися. Зауважимо, що в термінології професійних дегустаторів (харчових продуктів, чаю, кави, вина, тютюну) число використовуваних базових смаків істотно більше, але ці терміни здебільшого отностятся швидше до аромату, ніж власне до смаку.

Передбачається, що існують і інші види рецепторів, наприклад рецепторів, що реагують на жирні кислоти, наприклад, на ліноленов

Мистецтво кулінарії

Погодьтеся, що смак кожної страви залежить від дрібних деталей, деколи, ледь відчутних. Невипадково французи вважають кулінарію мистецтвом, а кращих кухарів — поетами.

Мистецтво кулінарії — одне з найдавніших. Справжній кухар — це талант, яким наділений не кожна людина. По суті, кухар повинен володіти особливим кулінарним смаком, рухливістю рук, адже протягом дня він постійно щось чистить, ріже, змішує. І при цьому пробує блюдо в момент приготування. Для гостроти сприйняття страви, соусу кухар майже не їсть цілий день.  

Кажуть, англійці люблять пожартувати, стверджуючи, що у них в Англії всього лише 3 сорти соусів, зате 360 видів релігій. У той час як французи використовують на своїй кухні близько 400 соусів, маючи всього 3 релігії. Але кулінари Франції вважають, що вони володарі 3000 соусів.

Кухарі завжди змагалися за право бути першими. Але офіційно така можливість з'явилася лише в 1900 році. Саме тоді у Франкфурті (Німеччина) відбулася 1-а Всесвітня виставка кулінарів, пізніше вона стала називатися Всесвітньої кулінарної олімпіадою. З цього часу олімпіади кулінарів проходять раз на 4 роки. Олімпіади не проводилися тільки під час світових воєн. Так, засновник європейського навчального центру з кулінарії, шеф-кухар з Югославії Д. Костич, ось уже кілька років співпрацює з нашими майстрами-кондитерами на Уралі. У минулому році в Москві побував відомий міланський кулінар, власник кондитерської «Піноккіо» Д. Унгаро. Його торти — це справжні твори мистецтва. 

Сьогодні підвищити свою кваліфікацію наші фахівці можуть в Російській академії кулінарного мистецтва, яку очолює Олена Шрамко. Вона є неодноразовим призером різних конкурсів в Туреччині, США, Швейцарії, Німеччини, Чехії. А в 2008 році Олена стала призером паризького чемпіонату світу з кондитерського мистецтва.

Людину, яка цінує вишукану їжу, ми звично називаємо гурманом. У французів є ще одне значення цього слова — гурме. Так говорять про тих, хто не тільки розбирається в смачній їжі, але є ще й знавцем в кулінарії. Будь француз вважатиме за честь отримати «звання» гурме.